Верховна Рада України прийняла закон 21 грудня 2010 року (реєстр. №4071). На думку Президента України, зміни, запропоновані до частин 5 і 10 статті 25 Закону "Про військовий обов'язок і військову службу", не відповідають Конституції, іншим нормам цього закону та усталеній практиці їх застосування.

Так, Президент України не погоджується із запровадженням цивільно-правової відповідальності військовослужбовців, які звільняються з військової служби протягом п'яти років після закінчення навчання (підготовки) у вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів або навчальних військових частинах, зокрема, у зв'язку із закінченням строку контракту про проходження військової служби.

Президент вважає, що таким чином законодавець примушує військовослужбовця до укладення нового контракту про проходження військової служби до закінчення зазначеного п'ятирічного строку, що не відповідає чинним нормам Закону "Про військовий обов'язок і військову службу", за якими контракт є добровільним вступом на військову службу, продовження військової служби за новим контрактом не є обов'язком особи (статті 1, 23, пункт "а" частини шостої статті 26).

Крім того, Президент України не погоджується з положенням ст. 25 закону, за яким відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням військовослужбовців у вищих навчальних закладах, військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, навчальних військових частинах має відшкодовуватись відповідно до порядку та умов, установлених Кабінетом Міністрів.

На думку Президента України, це не узгоджується з пунктом 22 ст. 92 Конституції України, згідно з яким засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами України. У цьому зв'язку Президент України пропонує "утриматися від внесення запропонованих змін до частини десятої статті 25 і виключити із Закону, що надійшов на підпис, абзаци шостий і сьомий пункту 6 розділу I".

Члени Комітету не погодилися із таким зауваженням, зазначивши, що Кабінетом Міністрів мають визначатися не "засади цивільно-правової відповідальності", а окремі деталі відшкодування витрат держави на навчання військовослужбовців у разі їх відмови або відсторонення від подальшого проходження військової служби, причому лише у добровільному порядку. У разі відмови військовослужбовців від добровільного відшкодування вказаних витрат питання вирішується у судовому порядку, що також узгоджується із засадами цивільно-правової відповідальності, зокрема з правом будь-якої особи на судовий захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, народні депутати вважають, що порушень конституційних приписів у передбачених прийнятим законом змінах до частини десятої статті 25 Закону "Про військовий обов'язок і військову службу" немає.

На засіданні Комітету зазначалося, що Президент України також не погоджується із внесеними до частини п'ятої статті 25 Закону "Про військовий обов'язок і військову службу" змінами у частині визначення сторін контракту про проходження військової служби на посадах сержантського і старшинського або офіцерського складу після закінчення навчання. Президент вважає, що контракт має укладатися між військовослужбовцем і державою від імені уповноваженого органу, а не між військовослужбовцем і керівником того військового формування, для потреб якого вони проходять підготовку.

Члени Комітету вважають, що зауваження Президента України є слушним і підтримали його.